Рік: 2026
Актори: Сідні Свіні, Аманда Сейфред, Брендон Скленар, та інші
Режисер: Пол Фіг
Студія: Lionstagate
Жанр: трилер, драма, детектив
Наша оцінка: 6.5/10
Прочитавши багато і багато послухавши, я вже був записав «Служницю» у список «ніколи у житті» та «ні за яких обставин». Проте у зимовий період/початок весни кінороби балують нас чимось якісним нечасто, тому вибір, що подивитися, занадто мізерний. Та й вчорашній вечір у мене був вечором настрою на якийсь трилер, психологічну драму, щось таке, де грають гарні актори. Тому вибір пав саме на неї. На Сідні Свіні, якій дуже погано підгримували замучений вигляд.
Що по сюжету…
Не все так погано, як я собі думав. Цей сценарій точно зірок з неба не хапає (хоч іноді є відчуття, що хотів би), але намагається не виходити за рамки того, чим він є. Хоча іноді здається, що режисер хотів зробити щось на кшталт фінчерівської “Загубленої”. Зрозуміла справа, що в нього це не вийшло, але, можливо, і я помиляюся щодо цього припущення. Можливо, це з самого початку задумувалося простеньким трилером зі стерильною картинкою і гарними акторами. А також із дуже очевидним твістом. Вибачте, але коли ви на другій хвилині робите акцент на елементі будинку через одну із головних героїнь із прямим натяком, воно читається саме так — прямо, а не як одна фразочка серед багатьох. Це знатно підпсувало мені перегляд, чесно кажучи. Та й із головним злом цієї картини вибагливий глядач розбереться хвилин за 15, якщо не раніше. Ось такі вони — пригоди Сідні Свіні у сімействі Джона та Меррі Вінчестер… Ой, вибачте. Не ті Вінчестери.
Якщо не звертати увагу на твісти, які ти вже розкусив, фільм має непогану атмосферу, він уміє працювати з напругою, щоправда, виходить це кволенько, але краще, ніж нічого. Принаймні мені не було нудно навіть попри очевидність сюжетних поворотів. Фільм нерідко скочується у щось абсурдне, грає на нервах через максимально бридкі й клішовані вершки суспільства, які в очі кажуть тобі одне, а поза очі ти для них рівно шматок смердючого лайна.
Чи еротичний це трилер? Скажу так… Бачили набагато еротичніше. Попри декілька яскравих сексуальних сцен, стрічку навряд чи можна віднести до еротики. У цих сценах немає нічого особливого, просто гарні люди, просто секс, навіть не дуже гарно поставлений. Як на мене, кволо. У цьому плані постільні сцени у нещодавньому “Буремному перевалі” куди якісніші, попри відсутність оголення. Тож хто очікував чогось гаряченького і з перчинкою — сорян, тут просто класичні секс-сцени у дусі будь-якого голлівудського фільму.
Персонажі наче нормальні. Окрім садівника. Садівник — це сміх. Я подібного іспанського сорому не відчував уже давно. Ці його мовчазні погляди у скляні двері… Сподіваюся, у книзі його розкрили куди краще, бо автори фільму забили на нього секатор (садівницькі жарти, вибачте). Сподобалася взаємодія персонажки Сейфред з усіма присутніми, було цікаво, яку дичину вона витворить далі. Це була ще та інтрига.
Фільм також підіймає тему домашнього насилля, і це, мабуть, єдине, що у нього виходить чудово. Акценти він у цьому плані розставляє правильно, демонструючи, що того, хто чинить насилля, треба судити, ким би ця людина не була. Хоч сусід Вася у комуналці, хоч багатий і впливовий айтівець. Тому саме у фіналі, коли головне зло отримує по заслугах, ви точно кайфонете
Акторська гра звичайна. Проте є вона… Єдина… Хто виділявся увесь фільм… У першу чергу саме завдяки акторській грі. І ця вона — Аманда Сейфред. Вона прекрасна. Вона повністю переграла свою візаві Сідні Свіні. Аманда вміє тримати увагу і повністю з’їдає кадр, коли у ньому знаходиться. Думаю, справа у досвіді, якого у Сейфред нічого собі як багато. Сідні теж непогано виглядає у кадрі, особливо коли треба відігрувати ситуації екстреного характеру, як у фіналі. А от рутину, таке відчуття, Сідні грати не вміє.
Брендон Скленар — такий собі красунчик, який багато говорить, а Мікеле Морроне — такий собі красунчик, який мало говорить, заглядає людям у вікна, і змушує увесь зал із нього крінжувати. Все.
Картинка приємна. Операторська робота хороша. Пісень іноді занадто багато — відчуття, що ми тут музичний кліп, бляха, дивимось. Схаменіться! Ви ж не МакДжі (посилання на режисера МакДжі і його фільм “Отже, війна”. Ну ж дотепно, скажіть?).
У підсумку, «Служниця» — шикарний варіант на вечір, щоб ви не сумували. Вона зможе вас розважити. А от здивувати, подарувати справжній кінематографічний кайф — ні. Але най буде, не всі фільми знімають, щоб ми, сінефіли, потім кайфували днями і ночами, а вони ставали класикою, вірно? Приємного перегляду.
Олександр Наумець: кінооглядач
