Рік: 2019-2026 Актори: Карл Урбан, Ентона Старр, Джек Куейд, Дженсен Еклз, Ерін Моріарті, Карен Фукухара, Джеффрі Дін Морган, та інші Шоураннер: Ерік Кріпке Студія: Amazon Prime Жанр: політична сатира, драма, фантастика, трилер Наша оцінка: 8,5/10 (весь серіал), 7,5 (фінальний сезон)
Події п’ятого сезону “Хлопаків” крутяться навколо фінального протистояння Бутчера і Хоумлендера, яке нарешті виходить на максимум. Патріот остаточно злітає з котушок і фактично будує власну диктатуру, перетворюючи країну на культ самого себе, де страх і сліпе обожнювання йдуть поруч. Паралельно Г’юї та Енні намагаються хоч якось зібрати опір, але всередині самої команди починаються тріщини — у кожного свої пріоритети, свої страхи і своє бачення того, як це все має закінчитися. І на цьому фоні історія вже не виглядає як чергова супергеройська розбірка — це повноцінний конфлікт ідей, людей і систем.
За ці роки “Хлопаки” дуже сильно змінилися. Те, що починалося як зла, місцями навіть тупувата пародія на супергеройку, виросло у цілком собі політичну сатиру, причому місцями навіть занадто прямолінійну. І от тут двояка історія. З одного боку, Кріпке дуже влучно і навіть з задоволенням проходиться по сучасній політиці, по медіа, по культу особистості і всьому цьому цирку і робить це не беззубо, а з нормальними такими укусами. Деякі моменти прям відчуваються як реакція на реальні події, і це працює. Але з іншого, за це шоу трохи заплатило. Екшену стало менше, динаміка місцями просідає, і серіал вже не так весело “розриває” як раніше. Проте сценарно він тримається. Діалоги все ще соковиті, персонажі прописані, конфлікти працюють — просто акцент змістився з “м’ясного шоу” на більш серйозну розмову.
Hughie Campbell (Jack Quaid)
Фінальному сезону, очевидно, було найважче. Закінчити таку історію — це завжди мінне поле, де будь-яке рішення комусь не зайде. І тут Кріпке, як на мене, обрав максимально логічний варіант. Без якихось диких викрутасів, без спроб всіх здивувати, він просто довів історію до того фіналу, який напрошувався. Кожен отримує по заслугах, хтось доходить до того, чого прагнув, хтось — до того, чого боявся. І головне — це не виглядає натягнуто. Ти дивишся і розумієш: так, воно мало закінчитися саме так. І після фіналу є відчуття, що історію можна відпустити. Не ідеально закриту на замок, але логічно завершену.
Але без проблем не обійшлося, і найбільша з них — це філери. Їх тут реально багато, і це відчувається особливо після середини сезону. Деякі серії виглядають так, ніби їх просто вставили, щоб дотягнути хронометраж або підвести персонажів до потрібної точки. І ти це бачиш, ти це відчуваєш, і це трохи бісить. Зрозуміло, що Кріпке хотів розставити всі акценти, закрити арки, не забути нікого, але іноді це виглядає як затягування заради затягування. І саме через це сезон отримав свою порцію критики, абсолютно заслужено.
Erin Moriarty (Annie January / Starlight)
Зате що реально порадувало — це персонажі. Майже всі доходять до піку свого розвитку. Їхні історії не обриваються на півслові, не залишають відчуття “і що далі?”. Навпаки — ти бачиш, як кожен проходить свій шлях до кінця. Хтось ламається, хтось приймає себе, хтось доходить до логічного фіналу своєї історії. І за рахунок цього після перегляду немає цієї пустоти, яка часто буває після довгих серіалів. Тут усе більш-менш закрито.
Єдине, чого місцями реально не вистачало — це прямих зіткнень між Бутчером і Хоумлендером. Кріпке дуже довго нагнітає цей конфлікт, підкидає напругу, розігріває глядача, але робить це настільки повільно, що іноді ти реально ловиш себе на думці: а ми взагалі ще пам’ятаємо, з чого це все почалося? Напруга є, але вона розмазана. І хоч фінал це частково компенсує, осад трохи залишається.
І тут, звісно, не можна не сказати про фінал (ТРОШКИ СПОЙЛЕРІВ). Остання серія дає той самий катарсис, якого чекали. Коли відбувається те, що має відбутися, ти реально відчуваєш полегшення і навіть кайф. Це той випадок, коли справедливість, хай і у своїй викривленій формі, все ж працює. І той, хто найбільше заслужив, отримує по повній. І це приносить дуже сильну емоційну розрядку після всього, що було до цього.
Ну і актори — це взагалі окрема історія. Ентоні Старр тут просто монстр у хорошому сенсі. Йому вже давно пора дати “Еммі”, бо те, що він робить із Хоумлендером — це один із найкращих антагоністів на телебаченні взагалі. Карл Урбан теж не відстає, особливо ближче до фіналу — там він видає дуже сильні речі. Дженсен Еклз і Ерін Моріарті теж тримають рівень і дають своїм персонажам потрібну глибину. Загалом каст витягує навіть ті моменти, де сценарій трохи просідає.
У підсумку Кріпке зробив хороший фінальний сезон. Не ідеальний, із проблемами, із затягуванням, із не завжди рівним темпом, але при цьому чесний по відношенню до своєї історії. Фінал не залишає відчуття, що тебе кинули або недоказали щось важливе. Майже всі арки закриті, все сходиться у логічну точку. Є одна лінія, яка виглядає трохи дивно і скоріше натякає на спін-офф, ніж на повноцінне завершення, але це не ламає загальну картину. В цілому — дуже гідне завершення серіалу, який за ці роки виріс у щось значно більше, ніж просто сатира на супергероїв.
