Рік: 2026 Актори: Альфред Моліна, Деніс О’Гара, Джина Девіс, Білл Пуллман, та інші Шоураннери: Джеффрі Аддісс, Вілл Метьюз Студія: Netflix Жанр: наукова фантастика, детектив, драма, комедія Наша оцінка: 7/10
Події серіалу розгортаються у на перший погляд ідеальному пенсійному містечку посеред пустелі Нью-Мексико. Саме сюди після особистої трагедії переїжджає Сем Купер, який дуже швидко починає помічати, що за спокійним фасадом цього місця ховається щось значно більш тривожне. Разом із групою таких самих літніх мешканців він поступово виходить на слід дивної та небезпечної таємниці, пов’язаної з монстрами та надприродною загрозою, яка буквально полює на найцінніше, що залишилося у місцевих мешканців — їхній час.
Чесно кажучи, я чекав на “Бороуз”. Мені завжди подобалися серіали, які намагаються ловити той самий вайб, що колись зробили культовими “Дивні дива”. Атмосфера маленького містечка, дивні події, таємниці, які поступово розкриваються, поєднання одразу кількох жанрів і легкий наліт ностальгії за минулими десятиліттями — це практично гарантований спосіб привернути мою увагу. Тому коли з’явилися перші подробиці про “Бороуз”, я одразу заніс його до списку обов’язкових для перегляду. І в певних моментах серіал справді виправдав очікування.
Найкраще у шоу працює атмосфера. Відчувається, що творці дуже добре розуміли, який настрій хочуть передати. Не дивно, адже серед продюсерів тут є брати Даффери, а вони вже неодноразово доводили, що вміють створювати цікаві таємничі світи. “Бороуз” вдало працює саме як детективна історія. Серіал постійно підкидає нові загадки, натяки та дрібні деталі, через які хочеться дивитися далі. А от із горор-складовою все значно слабше. Лякати шоу майже не вміє. Більшість страшних моментів передбачувані, а окремі сюжетні ходи вже десятки разів зустрічалися в інших серіалах і фільмах. Проте це не заважає перегляду. Навпаки, “Бороуз” дивиться дуже легко. Це саме той випадок, коли ввечері після роботи чи навчання хочеться ввімкнути одну серію, а потім непомітно для себе подивитися ще дві.
Головна проблема історії ховається у центральних антагоністах. Сама ідея експлуатації монстрів звучить цікаво і має потенціал для чогось справді незвичного. Але щойно починаєш розбиратися у мотивації лиходіїв, усе стає значно сумніше. Їхні характери прописані доволі поверхнево, мотиви читаються наперед, а більшість сюжетних рішень здаються знайомими ще до того, як вони відбуваються на екрані. Складається враження, що автори взяли кілька популярних архетипів із подібних історій і просто зібрали їх докупи. Через це конфлікт працює не так сильно, як міг би.
Ще більше мене здивувала музика. Не в хорошому сенсі. Атмосфера серіалу постійно намагається переконати тебе, що перед тобою трохи моторошна, загадкова і місцями навіть похмура історія. Але музичний супровід дуже часто працює проти цього настрою. Інколи складається враження, що дивишся не містичний детектив із монстрами, а якийсь сімейний пригодницький фільм про літні канікули. І це повторюється настільки часто, що починає реально заважати зануренню. Начебто дрібниця, але саме такі речі формують загальне сприйняття проєкту.
Втім, плюсів у серіалу все одно більше. Найкраще працюють персонажі. У них є хімія, вони приємні, живі та викликають симпатію. Особливо добре виглядає взаємодія між старшими героями. Пенсіонери тут регулярно жартують, сперечаються, дивуються черговим дивним подіям і разом намагаються розібратися у таємницях Бороуза. Іноді це смішно, іноді зворушливо, а іноді просто цікаво спостерігати за їхніми діалогами. Темп у серіалу не можна назвати високим. Місцями він помітно пригальмовує, але майже ніколи не настільки сильно, щоб хотілося вимкнути серію. Варто історії трохи забуксувати, як персонажі знову знаходять чергову зачіпку і сюжет починає рухатися далі.
Шкода лише, що самих монстрів і їхню історію розкрили недостатньо. Так, ми отримуємо базові відповіді про їхнє походження та про те, як усе почалося. Але цього відверто мало. Хотілося більше деталей, більше інформації про їхню природу, більше флешбеків або навіть окрему серію, присвячену лише цій частині лору. Потенціал для цього був величезний, але автори вирішили зосередитися на людях і детективній лінії.
Ще одна річ, яка сподобалася у “Бороузі”, — це те, як серіал працює з самим містечком. Дуже швидко виникає відчуття, що це не просто декорація для подій, а повноцінний учасник історії. Кожна вулиця, стара будівля чи занедбана локація ніби приховують власну таємницю. Саме тому спостерігати за розслідуванням цікаво навіть тоді, коли сюжет не поспішає кидати в глядача черговими відкриттями. Авторам вдалося створити місце, у якому хочеться провести більше часу, дізнатися його історію та зрозуміти, які ще секрети воно приховує. Для подібних серіалів це дуже важливо, і тут із цим проблем немає.
Сподобалося й те, що шоу не намагається постійно тримати глядача у напрузі. Так, зараз багато серіалів живуть за принципом “одкровення кожні десять хвилин”, аби людина випадково не відволіклася на телефон. “Бороуз” працює трохи інакше. Він дозволяє персонажам просто існувати, спілкуватися між собою, жартувати, сперечатися або обговорювати дивні події, які відбуваються навколо. Через це герої починають сприйматися живими людьми, а не просто набором функцій для просування сюжету. Саме тому окремі емоційні моменти працюють значно краще, ніж могли б у більш динамічному, але менш душевному серіалі.
Технічно серіал виглядає дуже достойно. Операторська робота якісна, монтаж не вибиває з ритму, а декорації чудово працюють на створення атмосфери. Особливо сподобалося те, як автори поєднують ретро-естетику з легкими футуристичними нотками. Звісно, до рівня “Фолаута” тут далеко, але свій стиль у “Бороуза” точно є. Візуально серіал виглядає дорожче, ніж можна було очікувати.
З акторською грою теж усе добре. Альфред Моліна фактично стає головною зіркою проєкту і впевнено тягне на собі значну частину найкращих сцен. Він чудово балансує між гумором, драмою та загадковістю свого персонажа. Інші актори теж не підводять і виглядають доволі переконливо. Єдине, про що справді шкода, — це обмежений екранний час Білла Пуллмана. Хотілося бачити його значно більше.
У підсумку “Бороуз” залишив після себе приємні враження. Це не новий телевізійний хіт і точно не серіал, який переверне жанр догори дриґом. Але це доволі симпатична містична історія з хорошою атмосферою, приємними персонажами та нотками ностальгії. Його приємно увімкнути наприкінці дня, не перевантажувати себе зайвими сенсами і просто провести кілька годин у компанії цікавих героїв та дивних загадок. Назвати його справді великим серіалом язик не повертається, але й поганим його точно не назвеш. Хороший представник категорії “трохи вище середнього”, який знає свої сильні сторони і не намагається стрибнути вище голови.
